На вершині гори Пікуй

Це буде не стаття, а швидше вилив емоцій і ділення враженнями після сходження на Пікуй, 1408 м над рівнем моря (для довідки)

Починалося все спонтанно… У п”ятницю по обіді ми вирішили, що в суботу зранечка йдемо на Пікуй 🙂 Обдзвонила я кілька прокатів, але крісла-наплічника, щоб посадити туди дитину, так і не знайшла. Ну нічого, – подумала я, – якось буде)))

Наш маршрут ми почали з с.Біласовиця. Це “жовтий” маршрут, є ще складніший “червоний”. Але, оскільки, з нами було шестеро! дітлахів і п”ятеро дорослих, ми вирішили не ризукувати. Планували дістатися туди за 3 години, читайте далі, щоб дізнатись за скільки ми туди дістались.

Їжа

Ми смачно поїли перед сходженням у кафе при дорозі. З собою прихопили найнеобхідніше і смаколики для діток: канапки, сухофрути, воду, і звісно, шоколад. Загалом, радять брати небагато, але вдосталь і необхідне. Сосисок нам таки не вистачило 🤣🤣🤣

Діти

Вони були різного віку, від 2,5 років до 10. Діти бувають непередбачувані, про це потрібно не забувати. Нам же пощастило, усі шестеро – неймовірні – з ними і “у вогонь і у воду”. Дітки одразу всі якось подружились і було дуже душевно, гармонійно, в горах, мабуть, інакше не буває 🙂

Зустрів нас Пікуй коровою, сортовою, яка ледь нас не буцнула, точніше мого чоловіка з дитиною. Але корова була гарною і рогатою 🤣

Насправді, ні, спершу був кінь)

Перший привал ми зробили дуже швидко, ніхто не встиг втомитись, але підйом був крутий, тому вирішили поласувати шоколадом. Далі йшли і йшли, і йшли.

Я встигала навіть відволіктись, щоб помилуватися природою, її витонченістю, загадковістю і красою, ось на таке дерево натрапила:

Ми добрели до смачнючого джерела. В осінню пору його сповна не зацінити, а от влітку – це справжня знахідка для підкорювачів гір. Фот немає, але вода чиста і крижана, ми вгамували осінню спрагу:)

Фотозона

Фотозон у горах багато, вони практично скрізь навкруги, але цей камінь підкреслював велич гір. Ото наші круті дітки, правда ще 2х з них немає на фото

Потім я дуркувала з донею, отак:

Ми, щасливі

Сила, мудрість, гори і любов

Цими двома я просто захоплююсь. Саша, до речі, спланував маршрут і всіх зібрав, а Яна змогла нести важкезний наплічник, але найсолодший і найдорожчий, бо там її синочок.

Моя донечка – спражня любителька пригод, з нею нудьгувати не випадає, але й надто уваги вона до себе не вимагає, люблю її без меж

Ще трохи красивих краєвидів і ми майже на горі!

Здогадайтесь, хто першим піднявся на вершину?

Так-так, саме Адрі, попри те, що мій чоловік її всю дорогу ніс на спині, бо наплічник, як я вже писала, не вдалося взяти, перед самою вершиною їй захотілося іти самій, отак то було:

А потім вона – вершина і ще вірш до Дня Захисника і Українського Козацтва!

Відео тут

Спокій, мир, велич, сила

Як же було мило, коли я, вилізши на вершину, привіталась “Слава Україні!” і всі, хто там був, відгукнулись – “Героям слава!”

Моєму коханому окремий ріспект – ти крутий у мене!

Опісля ми доїли чи дожерли))) все, що залишилось, сперечались, якою дорогою повертаємось, але більшість перемогла!

Спускались ми довго, але приємно, без зайвого поспіху і стресу. Ще одного крутого малюка, мами, і ще одного малюка фотка.

Мене приємно здивувало, що ми не натрапили на шляху на жодне сміття, це радує. Гарний контингент ходить в гори, або ж, більшість свідома, прибирає за не дуже свідомими. Але факт залишається фактом – чисто.

От і все. А, я ж обіцяла сказати скільки часу ми витралили на підйом. Орієнтовно десь години 4. Разом, підйом + спуск – це було приблизно 7,5 годин. Не багато і не мало, але режим був лайтовий.

І ще, дівчатка ті, що старші, їм було 6, 8 і 10 років відповідно, взагалі не нили, не скаржились, не просили їх тягти чи щось таке, хоча й зізнались, що не факт, що підписалися б на таке, якби знали) Отаке.

Так що, вперед, робіть, не думайте, що буде важко, пробуйте!

То я загалом, не про гори, хоча про них теж 😉